Література модернізму - своєрідне кільце, якому судилося з'єднати ланцюг часу, обірваний у полум'ї революції та воєн, визначити обрії подальшого духовного руху людства, увійти в мистецьку скарбницю величезним океаном, куди впадає безліч річок літературних течій, аби назавжди підкорити вимогливого ситача.

Духовний ландшафт минулого сторіччя неможливо уявити без Франца Кафки - яскравого представника і своєрідного зачинателя європейської модерністської прози. Але значення цього письменника виходить далеко за межі закріпленої за ним суто літературної репутації "батька". Як мислитель, котрий усвідомив і перейняв духовний досвід, здобутий людством у страшних випробуваннях, і як митець, котрий одним із перших увиразнив нове художнє мислення, що утворило магістральне річище мистецтва ХХ століття, він по праву належить до ключових постатей світової літератури. Його твори, написані на світанку "доби воєн і революцій", згодом набули гатунку геніальних пророцтв.Не випадково епітет "кафкіанський" потрапив до інвентаря знакових атрибутів ХХ століття, посівши місце десь поруч із колючим дротом і бюрократичною драбиною.

Світовідчуття кафки визначалося трьома конфліктами його життя. Це, по-перше, протистояння батькові, який в очах митця уособлював авторитарну владу з її байдужістю до особистості, тотальною присутністю та безглуздістю дій. другою проблемою був шлюб, котрий сприймався письменником як нерозв'язана суперечність між прагненням через одруження здобути незалежність від батька й страхом зашкодити літературній творчості. наслідком цих коливань між "за" і "проти" одруження була низка заручин, жодна з яких так і не завершилася шлюбом. третьою "гарячою точкою" внутрішнього світу Кафки була проблема власної творчості. Заняття літературою він розцінював як єдиний сенс і зміст цього буття, проте здебільшого відчував гостру невдоволеність тим, що виходило з-під його пера.Тому багато творів залишилися незавершеними (зокрема, всі три романи), а незадовго до смерті письменник розпорядився спалити всю свою спадщину.

Добре, що цього не сталося, адже тоді б світова література втратила багато перлин, так дбайливо виплеканих зболеною дущею майстра. Так "Перевтілення" - новела, що вважається знаковим твором епохи модернізму. Тут головний герой Грегор Замза утрачає "людську вагу" - перетворюється на комаху. Ця метаморфоза, що відбулася з хтозна-яких причин, тобто раптово й безглуздо, ставить його в умови катастрофічного відчуження від світу. Адже разом з людською подобою він утрачає можливість посісти місце хоча б на найближчому щаблі соціальної драбини, а відтак - випадає за межі суспільства. Незважаючи на те, що Замза - один із автобіографічних "портретів" Франца Кафки, цей образ має потужний узагальнюючий характер. Він увиразнює трагічне світосприймання людини ХХ сторіччя, яка відчуває на собі тиск зовнішніх обставин - ворожих, абсурдних, сповнених зла.

Зосередженість на тих питаннях, які прийнято називати філософськими, зумовили підвищений інтерес Кафки до жанру притчі. Щоправда, під його пером зникла моральна повчальність, сюжет став ще менш насиченим подіями.Новаторство митця яскраво розкриває притча, де Дон Кіхот зображується як вигадка Санчо Панси. Забарвлена іронічними інтонаціями, вона відкриває людину модерної доби.Чи не найпоказовішою з цієї точки зору є притча про залізничних пасажирів, які потрапили в аварію у фантастичному тунелі, кінець і початок якого настільки віддалені від місця події, що складається враження повної безвиході ("Залізничні пасажири"). Мине майже тридцять років, і на уламках світу, зруйнованого Другою світовою війною, людство переживе той самий стан.

Гідною уваги є новела "Верхи на кадобі". Її герой, змучений злиднями й нестерпним холодом жебрак, вирушає до вугляра, щоб випросити лопату хоча б найгіршого вугілля для своєї печі.Читачеві пропонується історія поразки "маленької людини" у зіткненні з великим світом.

Комплекс філософських ідей, порушених Кафкою, увійшов у серцевину духовного життя сучасного людства, а кафківський світ з притаманним йому буденного та фантастичного, трагічного та іронічного, безглуздого та закономірного слугував за зразкову модель для багатьох митців ХХ сторіччя.