Сьогодні мало у кого виникають сумніви, що зарубіжна література – предмет надзвичайно важливий і потрібний. Саме він допомагає здійснювати головне завдання школи - творити гармонійну, всебічно розвинену людину. Я, учитель зарубіжної літератури, є одним із провідників ідей освіти у життя. Нелегко приходиться сьогодні. Навчати зарубіжної літератури - це не тільки давати певну суму знань про авторів, героїв і відомостей з теорії літератури, а й дати той рівень морально-естетичного розвитку, духовної культури, який формується мистецтвом слова, бо без цього не виробиться прагнення перебувати в атмосфері, просвітленій почуттями. Тому на своїх уроках я маю можливість дати учням те, чого вони не отримають, вивчаючи будь-який інший предмет.
Діти, яких навчаю, - це моя совість, вони не дадуть схибити, збрехати. Я вчу їх критично мислити, аргументувати свої думки. Мої учні - це мої помічники. Вони не дозволяють тупцювати на місці, примушують щораз шукати якісь «родзинки», проявляти творчість. Хто скаже, скільки безсонних ночей пройшло за підготовкою до уроків, скільки стресів довелося пережити, скільки часу вкрадено у сім'ї? Так багато потрібно було пізнати, усвідомити, опрацювати. Бо уроки літератури – насамперед уроки слова. Наскільки яскравим, образним, точним та виразним буде це слово, залежить від мене. Ось і прагну, щоб зацікавленість моїх учнів літературою була щирою, непідробною, органічною. Але саме головне, аби ця цікавість не звелася до модного сьогодні захоплення «шедеврами» агресивної літератури. Для мене важливо, щоб на уроці панувала її величність Література, яка збуджує не лише емоції, а й думку, стимулює власний духовний, творчий пошук. Навіть за умов, коли предмет «Зарубіжна література» рідко вибирається на екзаменах у школі, на вступних іспитах до вузів його не беруть до уваги, - внаслідок чого він не є престижним - учитель-зарубіжник працює, творить, навчає, вимагає, вчиться...
Щодня, знову і знову іду на урок, розкриваю ідеали античності, зацікавлюю проблемами Бальзака і Толстого, захоплюю поетикою «парнасців» і «срібного століття», презентую постмодерністські здобутки. Упевнена, що роблю велику справу, бо мене слухають, мені вірять, прагнуть кращого. А поряд зі мною крокують Гомер, Шекспір, Гете, Діккенс і багато інших світил цього мистецтва, без яких я не учитель. Через твір, що є предметом вивчення, прагну збагатити духовний світ учня. У цьому збагаченні - запорука виховання, яке стане мовби імунітетом проти тих підробок під мистецтво, які нерідко розтлівають юні душі сьогодні.
Моїм професійним кредо є слова: «Не бійтеся досконалості, вона вам не загрожує!» На уроці зарубіжної літератури закінченість і досконалість – недосяжні, а можливості для вдосконалення – невичерпні.
