Зарубіжник.

Сайт Рахнянської Н.Ф.

Меню сайта
Форма входу
Посміхніться!

Форум немовлят

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Жінки у житті та творчості письменників

Генріх Гейне
          Гейне Амалія - дочка Соломона Гейне, кузина поета. Відзначалася холодним характером і надмірною гордістю. Зверхньо дивилася на юного Генріха, який палко закохався в неї, назвавши її "першою весняною квіткою" в країна його мрії. Гордовитій красуні Амалії Гейне присвятив значну частину віршів із "Книги пісень", і серед них - шедевр світової лірики поезію "Сосна". У листі 1816 року до свого ліцейського товариша Х.Зете поет розповідає про страждання, яких завдало йому кохання без взаємності, і все ж таки він радіє тому натхненню, яке воно породило: "Вона мене не кохає... Серцю боляче й від того, що вона так жорстоко й зневажливо принизила чудові пісні, які я склав для неї однієї, і від того, що вона взагалі погано пожартувала зі мною. Але уяви собі, що попри все, муза мені зараз набагато дорожча, ніж раніше. Вона стала моєю відданою подругою і втіхою." Згодом Амалія вийшла заміж за багатого прусського аристократа.

Гейне Тереза - дочка Соломона Гейне, молодша сестра Амалії. Гейне відчув сильне почуття до Терези через кілька років після розриву з Амалією. Але й вона не відповіла йому взаємністю. Терезі присвячений цикл "Знову на батьківщині", вірші "До Лазаря", "Любов до тебе..." та ін.



           Гейне Матильда - дружина Генріха Гейне. Її справжнє ім'я - Крестенція-Ежені-Міра. Але поет називав її Матильдою - ім'ям, яке полюбляли романтики. До 15 років жила в селі, а потім приїхала до тітки в Париж, де її зустрів Гейне. Дівчина була зовсім неосвіченою, Гейне хотів навчити її читати, але всі його спроби виявилися марними. Якось вона простодушно сказала: "Кажуть, що Генріх дуже розумний чоловік і написав багато чудових книг, і я мушу вірити цьому на слово, хоча сама я нічого не помічаю..." Проте Матильда мала веселу вдачу, була доброю, відданою своєму чоловікові. Після шести років життя з Матильдою Гейне одружився з нею, уклав заповіт і оголосив її своєю спадкоємицею. 1843 року Гейне писав брату Максиміліану:"Моя дружина - добре, щире, веселе дитя, примхлива, як тільки може бути французька жінка, і вона не дозволяє мені занурюватися в меланхолійні думи, до яких я схильний. Ось уже вісім років я кохаю її з ніжністю і пристрастю... Протягом цього часу я пізнав багато щастя, страждання й блаженства у величезних дозах, більше, ніж потрібно для моєї чутливої натури".Матильда відповіла поетові взаємністю, говорила, що кохає його. Коли Гейне тяжко захворів, вона доглядала його до останньої хвилини життя.
        Матильда померла в річницю смерті свого чоловіка, 17 лютого 1883 року.




Джордж Ноель Гордон Байрон
Дафф Мері - перше кохання Байрона. У дитячому віці він відчув сильну симпатію до "маленької дівчинки з темно-каштановим волоссям і очима газелі, чиє чарівне личко, голос, постать і манери змушували його не спати ночами, хоча йому було тільки дев'ять років" (Р.Фокс). Він ще не знав тоді, що таке кохання, але про це раннє почуття поет згадував і в зрілому віці. Дізнавшись, що його "перша любов" вийшла заміж, він відчув глибокий душевний щем і вдався до меланхолії, яка з'являлася в нього в періоди сильного нервового збудження.
Паркер Маргарита - кузина Байрона, друге кохання його дитинства. "Дівчинка з темними очима, довгими віями, грецьким профілем і осяйною красою", яка померла через два роки після того, як поет закохався у неї. Маргарита, за словами Байрона, дала поштовх його поезіх. "Перший стрибок у літературу" він здійснив у 1800 році під впливом почуття до кузини. Висловивши свої зізнання у віршах, Байрон пізніше вшанував пам'ять Маргарити елегією. Почуття до неї відкрили Байронові красу природи. Він любив ходити мальовничими місцями свого маєтку, дивитися, як сонце ховається за узвишшями і думати про свою кохану.
Чаворт Мері - дочка сусідів Байронів по Ньюстедському абатству, третє кохання поета його юнацьких років. Між далекими родичами Байрона і Мері колись відбулася дуель, на якій був убитий древній предок Чавортів. Однак це не завадило дружбі Джорджа з вісімнадцятирічною Мері, що вирізнялася з-поміж інших дівчат неабиякою вродою і розумом. Вона не підозрювала, що стане об'єктом його сильної пристрасті. Молоді люди разом читали, гуляли, ходили на вечірки. Але коли хтось сказав Мері про закоханість Байрона, вона суворо відповіла: "Невже ви думаєте, що я могла зацікавитися цим кульгавим хлопчиком?" Образливі слова дівчини лише посилили почуття Байрона. Розчарування й глибокий біль не давали йому забути Мері. Байрон дуже довго оспівував своє кохання у віршах, навіть коли Мері вийшла заміж.
Мілбенк Анна Ізабелла (або як її називали в домашньому колі — Аннабела) — дружина Байрона, з якою він одружився в 1815 році, а через рік розлучився. Про Байро­на казали, що він узяв шлюб з нею через гроші, але на той час його ма­теріальне становище було досить міцне. В Аннабелі він шукав те, чого не знаходив в інших жінках (котрі, до речі, упадали за ним, особливо після виходу в світ «Паломництва Чайльд Гарольда»),— душевну рів­новагу, поміркованість, гідність, вза­єморозуміння. До знайомства з Аннабелою Байрон пережив бурхливий роман з Кароліною Лемб, пристрас­ною, ексцентричною жінкою. Порів­няння обох було на користь Аннабели. З нею Байрон почувався спокійно й затишно. До того ж вона була до­сить розумною, сама писала вірші, цікавилася його творчістю. Вони були зовсім різні, але це й притягу­вало його. У щоденнику 1813 року поет писав: «Які дивні наші стосун­ки і наша дружба. Без іскри кохан­ня з одного й з другого боку... Вона жінка надзвичайна і зовсім не примх­лива. Вона поетеса, математик і мета­фізик і при цьому добра, чуйна, ніж­на і без великих претензій». Пізніше він записав: «Я знову закохаюсь, якщо не буду обережний». Незаба­ром так і сталося. У січні 1815 року Байрон одружився з місс Мілбенк. Він ніжно називав її «яблучком» (ріріп), а вона його «селезнем» (duck). Проте щастя молодих було нетривалим. Через рік вони розірва­ли стосунки. Аннабела пішла від ньо­го з маленькою дочкою Адою. Що ж призвело до розлучення? Причин було багато. Байрон хотів виїхати з Англії і жити в теплих краях, по­дорожувати світом, а його дружина не уявляла життя поза туманним Альбіоном. Байрон легко закохува­вся, вів досить вільне життя у світ­ському товаристві, а Аннабела не могла з цим змиритися. Його вірші та політичні виступи, які раніше подобались Аннабелі, тепер тільки дратували її. Вона прагнула до спо­кійного, урівноваженого життя, а бентежний характер чоловіка не давав змоги жити так, як їй хотіло­ся. Деякі біографи Байрона пишуть, що поет ніколи не любив Аннабелу, що це був випадковий шлюб. Але чи справді це так?.. Є достовірні свід­чення, що перед смертю Байрон зга­дав саме свою сім'ю. Останніми його словами були: «Моя дружина? Моє дитя? Моя сестра? — ви знаєте все... ви повинні сказати все... ви знаєте всі мої бажання...»
Гвічіолі (Гамба) Тереза — остан­нє кохання поета. Байрон познайо­мився з нею 1818 року у Венеції на четвертий день після її одруження з шістдесятилітнім графом Гвічіолі. Але тільки через рік їхнє знайомст­во стало більш близьким. Старий граф був задоволений, що відомий поет виявив увагу до його дружини, якій ледь виповнилося сімнадцять. Але невдовзі симпатія переросла у пристрасне кохання. Тереза навіть захворіла, коли вони вперше розлу­чилися, і Байрон був змушений од­разу повернутися. У вищому това­ристві не любили старого графа, у багатьох він викликав огиду своєю аморальністю і жорстокістю. Тому всі, і особливо жінки, були на боці закоханих. Усі, від друзів до слуг, сприяли їхнім зустрічам. Невдовзі, коли про їхній роман дізнався ста­рий граф, Тереза подала на розлу­чення. За рішенням суду їй належа­ло жити в домі батька або піти в монастир. Втім вони продовжува­ли зустрічатись. Тереза глибоко вивчала твори Байрона, шукаючи в його героях ключі до душі поета. А він писав їй пристрасні листи: «Я пишу тобі про кохання, а ти у відповідь про Тассо. Я пишу про тебе, а ти питаєш про Елеонору (героїня Байрона — О. Н.). Якщо хочеш, щоб я збожеволів ще більше, ніж він, тобі це скоро вда­сться, запевняю тебе. Питання твої зайві. Якщо тобі відомо, що таке кохання — якщо ти кохаєш мене — якщо відчуваєш,— як можеш ти в та­кий час у нашому стані говорити про вигадки поета? Чи не забагато для нас дійсності?..» Пристрасне кохання до Терези поєдналося із визвольною бороть­бою, до якої завжди прагнула душа Байрона. Любов і свобода освітили останній період його життя. У домі Гамба поет зблизився з карбонарія­ми, мріючи про звільнення Італії й усього людства. Після смерті Байрона Тереза на­писала книгу спогадів про нього. Вона зазначала, що чутки про його кульгавість і непривабливість зовсім безпідставні. У її зображенні він постає надзвичайно гарним.

Адам Міцкевич
Верещак Мариля - перше кохання А. Міцкевича. Вона дала поштовх до написання "Балад і романсів" та поеми "Дзяди". З волі батьків дівчина вийшла заміж за графа Путткамера, отже, любов Міцкевича була нещаслива, але вона збудила в ньому творче натхнення. М. Рильський у своїй книзі "Про поезію Адама Міцкевича" писав: "Її звичайно малюють, як екзальтовану панночку, що начиталася сентиментальних романів і "позувала", імітуючи їх героїнь. Під впливом цих романів начебто і виникла її любов до бідного ковенського вчителя, полум'яного поета, любов, яка не вгасала і після шлюбу з іншим, але яка виявилася в платонічних формах... Але мені здається, що Мариля була натурою глибшою, ніж гадають. Треба сказати, що подібні до вищенаведеної характеристики Марилі виходять від друзів поета (Одинець), які не могли простити дівчині її "зраду" - шлюб з розрахунку (рідних) з графом Путткамером. Не думаю, що тільки даниною модному захопленню фольклором були білоруські пісні, які співала Мариля Адамові в батьківському маєтку Тугановичах... Не припускаю також, що тільки бажанням підробитися під смак поета можна пояснити такий епізод. Мариля та Адам під час прогулянки на березі озера почули оповідання старого рибалки,- і дівчина вигукнула, звертаючись до свого супутника: "Оце поезія! Напиши що-небудь у цьому роді!" Таким чином, і серед товаришів,- філоматів, філаретів, "променистих",- і у коханої жінки знаходив Міцкевич співчуття новому напрямку своєї творчості - романтизму, який спирався на народну поезію".



Корисні сайти
Освітній портал Белый каталог сайтов

Шкільний світ

Моя кнопка

Календар
«  Квітень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Аудіо
Відпочинь!

Сайт учителя світової літератури
Зробити безкоштовний сайт з uCoz